Бричук Марта
Бричук Марта Євгенівна народилася у м. Нововолинську 31 січня 1991 року. Вірші почала писати в першому класі. 2008 року вступила до ВНУ імені Лесі Українки на факультет психологія. Крім поезії, захоплюється книгами, психоаналітичними науками, рукоділлям, гарною музикою.
***
Серед своїх чужинець…
Дикість? – Ні …
Не ті слова, не ті пісні …
Не та любов , і плинний час
І кожен день міняє нас …
В зворотній бік нема доріг …
Були! Та вже ніхто не встиг…
І як тепер іти вперед ,
Коли болить минуле?
У русі всі, а я ледь – ледь…
Бо досі не забула!
Тютюнник Оксана
Народилася 23.09.1979 року у м. Нововолинську, та дитячі роки пройшли на Тернопільщині.
У 1992 р. повернулася у Нововолинськ і закінчила школу №8.
У 1994 р. вступила до професійно-технічного училища №11.
У 2002 р вийшла заміж і виховує сина.
***
Сніг повільно летить в мої руки,
Білим дотиком губи цілує.
Заглядає в заплакані очі,
Такий ніжний, а серце сумує...
Так хотілось почути -люблю
І відчути тебе біля себе,
Та здійнявся твій голос у вись,
Полетів у засніжене небо.
Білий сніг на моїх долонях,
Та обличчя моє в сльозах.
Я тримаю тебе, обнімаю,
Та лиш сніг на моїх руках.
Обозовська Оксана
Народилася 31.03.1995 року в селі Пустомити Горохівського району. Навчається в Луцькому Національному технічному університеті.
***
Я ніколи не забуду хату,
у якій живуть мої батьки
Біля неї завжди бджіл багато,
ароматно пахнуть там квітки.
Тут завжди я відчуваю ласку,
у повітрі запах молока.
Тут я почуваюсь ніби в казці,
Хоч в селі і праця клопітка.
Рідна моя хата і садок квітучий,
Адже тут дитинство провела,
Перші кроки впевнено зробила,
Друзів вірних тут собі знайшла.
Я завжди любитиму цю хату,
Де б душею й тілом не була,
Бо на мене тут завжди чекає
Пригорща душевного тепла.
Анохіна Ганна
Народилася 7 липня 1958 року в м. Нововолинськ. У1975 році
закінчила середню школу №8, технічне училище молочної продукції (Росія). Працює оператором котельні в КП ”Нововолинськтеплокомуненерго”.
***
Хто хоч раз був у Карпатах,
Той ніколи не забуде
Широчінь їх горизонтів,
Дихання на вільні груди.
Тут зеленая смерека
Ніби хмари обнімає,
Звук трембіти із далека
На шматочки серце крає.
Коли прийде час і знову
Я почую звук трембіти,
Я приїду у Карпати,
Як їх можна не любити?!
Супрун Петро
Народився 4 лютого 1943 року на Черкащині. Закінчив Нововолинський електромеханічний технікум. Працював гірничим майстром на шахті №9.
Наші внуки
Для нас старих є наймиліше,
Коли внучата, ще малі.
Їх щебетання нас потішить
Вони – як ангели земні.
А внуки всі, неначе квіти
І барви в кожного свої.
І спів у них найкращий в світі –
Немов весною солов’ї.
Їх неможливо не любити,
Отих кирпатих малюків,
Лиш ради них нам варто жити
І слухать їх небесний спів.
Тож внуки нам, як подарунки
Остання радість нам – це ви,
Отож даруйте поцілунки,
Щоб ми для вас ще пожили.
Немає коментарів:
Дописати коментар