"Мамина криниця" без ретуші

Юрій Андросов



***
Понимаю вас жёны непреданные,
Что вас делает злей и шальней,
Письма нежные до востребования
Или грубые руки мужей.

Были платья под цвет белой ночи,
Были души белее платьев,
И глаза были не порочными,
И стыдливыми были объятья.

Но мужья совсем беспричинно
Забывали уж в первый год,
Что в глазах у вас синие ливни,
И что брови ваши в разлёт.

Горе с радостью перемешивая,
Вас  трясло по семейным ухабинам,
И в какую минуту грешную
Из девчонок вы стали бабами?

Подозрительными  с причитаниями.
Стали бабами с бабьей тоской,
Стали руки две вьюги отчаянные,
И в телах закружил непокой.

И в какую минуту ненужную
Ваши души вдруг очерствели?
За столом ругались вы с мужем
И мирились потом – в постели…
      
День под Рождество
Сегодня день  под Рождество.
Чтоб тишь не возмутить,
Не  надо делать ничего,
Не надо в сад входить.

Не скрипни дверей, рукавом,
Снежинки не задень,
Сегодня день под  Рождество,
Слепящий Божий день.

И если ангела в тени
Увидишь невзначай,
Своим восторгом не спугни,
Светись, не замечай.

Сегодня день под  Рождество,
Настолько Божий день,
Что не бояться никого
Ни лань и ни олень.

Сегодня день  под Рождество,
И, страшное на вид,
Сегодня всё мертвым-мертво,
Что бытию грозит.

И если Бог шепнёт звезде
Неслышно о тебе,
То, значит, в божеском труде
Сиять твоей звезде.

Сегодня день под  Рождество,
Тишайший  Божий день.
Не тронь пылинки рукавом,
Снежинки не задень.

И Белоснежного в тени
С поникшей  головой  -
Лишь краем ока сохрани,
То охранитель твой.

Он отдыхает не вдали
И шепчет между тем:
О, не спеши, дитя земли,
В обещанный Эдем…



***
Тут, за рекой, где нет разлуки,
Где тень креста, хотя бы погощу.
С тяжёлым вздохом подниму я руки
И с легким вздохом опущу.

Пахнет дождём. И в желтом отдаленьи
Пробрезжит леса синяя стена…
В день ангела слышней, чем в день рожденья,
Все времена твои, все имена.

Ты, родина моя, которой люди
Ещё не знают, хоть на ней живут.
Не ведают они ещё о чуде,
Что сходит к нам, когда его не ждут.

Ведь родина не только эти дали
И эта высь. Она ведь, между тем,
То место на планете, где нас ждали,
Когда ещё нас не было совсем.

Когда мы были только сочетаньем
Звезды и праха, крови и мечты.
Потом мы стали чьим-то причитаньем
Иль немотой.







     Алла Синиця

         Наді Савченко

"Українкою я народилася,
Українкою я і помру!"
Для матусі залишусь Надійкою,
Та Надію не вбити саму!
Вільним птахом у небі літала я,
Над полями своєї землі. 
І ,як птах у польоті,нескорена!
Не здолають мене вороги!
Вороги,що підступно братами,
Лиш брехнею у світі живуть,
У мішку ,на руках у кайданах,
З України в Росію везуть. 
Облили мої крила грязюкою,
Не могла щоб я більше літать,
Наче я- термінатор з базукою,
Лиш по пресі умію стрілять. 
Їм байдуже у чім звинуватити,
Аби дух український зламать. 
Але небо я бачу за гратами,
Значить вірю,що буду літать!
Якщо ні-то помру я нескорена!
У своїм одиночним бою. 
А Росія,брехнею спотворена,
Не здола Україну мою!
Тіло можна тримати за гратами,
Та душа моя буде літать!
І ,як ангел,мій край захищатиму,
Надя Савченко -вільний птах!
...." Народилася я Українкою,
Українкою я і помру!"
Українцям я буду Надією!
Славлю я Україну свою!!!

11.02.2015р
(Після виступу Надії на суді в Москві 10.02.2015р.)
З повагою ,захопленням ,любов'ю і молитвами за Надю і Україну !

 Анатолій Поліщук

Донечці


Поглянь же, доню, ось травичка,
А сила духу в ній яка:
Тоненька, ніжна, невеличка,
А бореться як за життя!
Вона знайшла одну шпаринку
В бетонній товщі на шосе.
І крізь малесеньку щілинку
До сонця тягнеться, росте.
О, як же чітко вона знає:
Де сонце ясне, там добро.
До світла ручки простягає…
Від світла, донечко, тепло.

Тож у житті ти май надію,
За кожну мить свою борись.
Господь почує світлу мрію,
Піднімуть Ангели у вись.
І будь, як сонечко й травичка,
Любов неси лише в житті.
Насуне темрява – ти свічка
І добротою всім світи.
Мої слова вкарбуй у серце,
Тягнись до сонця в небеса.
Любов, як світло, не померкне
Любов – Господня є душа.

Сергію Байдовському
(герої не вмирають)

Над моїм містом ангел білий
Стоїть з простреленим крилом.
На Інститутській хлопець смілий
З фанерним в бій ішов щитом.

Він не один, їх ціла сотня.
У кожний край дійшли свої.
І на Грушевського безодня,
І на Хрещатику бої.

Ну як же так, ішов без зброї?
Бо жити далі так не міг.
Від куль схилялися герої
І він на камені приліг.

А потім темрява і світло,
І музика, чомусь жива.
І білі крила непомітно
З’явилися… одні дива.

І він носився над Майданом,
І сотня поряд білокрилих.
Небесний пил лягав туманом
І піднімав у бій безсилих.

Та раптом крила опустились
Невидимим пухким щитом.
І постріли в цю ж мить спинились…
Він ангел з стріляним крилом.

Над моїм містом ангел білий
Стоїть з простреленим крилом.
У Києві Майдан вцілілий,
У ворога в душі надлом.

28.12.2014 р.

Кохання

Кохання –
Це вітер, чи вода, чи сон,
Коли тримаю твої руки.
А може, це якийсь прокльон,
Нестерпні вишукані муки.
Болиголов, а чи дурман…
А може щастя обладунки,
Коли в очах густий туман,
Твої солодкі поцілунки.

Кохання –
Це світ, в котрім ожив, воскрес…
А може, крила лебедині,
Що піднімають до небес.
Це почуття святі дитинні.
А може, це ота свіча,
Що світлом осяйнула душу.
Ранкова істина проста.
Я хочу жити в ній і мушу


Ірина Приступа – Мартинишин

Як все в житті відносно, ілюзорно,
Надумано, домислено, примарно,
Жахливо, брудно, бридко і потворно,
Вражаюче премудро і прегарно.



Як просто все в житті і як все складно,
Святково і буденно одночасно,
Занадто узагальнено й докладно,
Як все ганебно, як усе прекрасно!



Як все бездарно і талановито,
Щиросердечно, поміж тим - лукаво,
Як все приховано і як відкрито,
Але завжди - корисно і цікаво.



Над всім отим ти тішишся і плачеш,
Вагомість суті прагнучи збагнути...
Життя таке, яким його ти бачиш,
Яким ти дозволяєш йому бути.


   Про нашу любов


Вона у нас була! Тендітна і несміла,
Намріяна, жива, зіткана з молитов,
Що прагнула звести свої прозорі крила
У злеті. Ось така була у нас любов.



Вона між нас жила, наповнюючи щастям
Бліді рутинні дні по вінця. І щораз
Любов для нас була спокутою й причастям
І стала тягарем, коли не стало НАС



Вона від нас пішла в нестерпному стражданні
Принижена до сліз, ображена й німа,
Так і не ставши тим окриленим коханням,
Що грішних нас, земних до Неба підійма.



За згубленим так жаль! Як просто і бездумно
Втрачаємо ми час, людей і почуття,
Щось світле і святе... Від того прикро й сумно:
Задля примарних благ нівечимо життя.

             Петро Супрун
Досконалість
Отак негадано, неждано
Господь подумав, помудрив,
Зліпив забаву для Адама
Перлину світу сотворив.

Вона з’явилась у цей світ
Адама серце покорила.
Лише в Раю він міг зустріть
Його перлину – Єву милу.

А ми від Єви і Адама
Лиш пожинаєм Божий дар,
Як Ангел жінка, ждана нами,
Явилась раптом наче з хмар.

Така прекрасна не в прикрасах,
Пленить тілесна красота,
Вона завжди в трьох іпостасях
І  праведна, і грішна, і свята.

         Ярослав Гиць

       Падолист
Освячений порою падолисту,
Стелюся римуванням на папір.
Я відчуваюся тим деревцем пречистим,
Що хоче квітнути зимі наперекір.
І кожний лист, що впав – жива сторінка,
Літопис юності і прожитих років,
Його вмиває радості сльозинка
І гіркота незмолених гріхів.
Як хочеться ще листям пошуміти,
Подарувати плід для поколінь,
Від спеки щирих друзів захистити,
Дивитись з вірою в небесну диво-синь,
Що журавлями смутить і радіє
Осіннім і весняним перельотом,
Й Молочний Шлях надією зоріє
Духовних перемог над сріблом-злотом.
Хай з часом всохне крона, та коріння
Дасть новий пагін, листя зашумить
З надією духовного спасіння,
Коли Господь до суду засурмить.
А зараз, на сторінках листопаду,
В передчутті зимової пори
Я відчуваю радість і розраду
В дзвінкому щебетанні дітвори.
Вони біжать опалими листками,
Беруть у руки, розглядають їх,
Захоплюються диво-кольорами,
І віком нами пройдених доріг.
І щастя, як сторінки прочитають,
Та зроблять висновки з невдач і перемог,
Хай помилок вони не повторяють,
А від негоди дасть прихисток Бог.
Мій падолист – це думи й сподівання,
Свята надія, віра в майбуття,
Хоч на віку уже не осінь рання,
Та й не кінцевий підсумок буття.
Бо з вірою життя іде у вічність,
Мій падолист – піщинка на землі,
Але я вірю – кожна ідентичність,
Як різні короваї на столі.
Бо кожен з них на смак і на красу
Нічим не схожий на свойого брата.
І тому я листочок свій несу,
Як оберіг на кожен день і свято.
Й шаную всі листочки, як коралі,
Бо вони теж чиїсь є обереги,
Як ті зірниці радості й печалі,
Душі чиєїсь альфа і омега.
Мій падолист – це чарівна діброва,
Струнка берізка і верба-коса,
Моя Вкраїна диво-калинова,
Моя Прибузька неземна краса.
Ми всі разом у цьому падолисті
Єдине ціле – неповторний світ,
І я – малий листочок у намисті
Батьківської черешні край воріт.


  Бо у нас найкращії сини

На війну дивлюсь очима сина,
Відчуваю серцем і душею:
Наша рідна ненька – Україна  
Піднялась єдиною сім’єю
На свою священну боротьбу
За свободу, віру, честь і славу,
Щоб навічно вимести ганьбу
Й збудувати праведну державу.
Вчора я від сина мав дзвінок,
Він просив посилку переслати –
Не наїдків, пива, цигарок,
А книжок, щоб друзям прочитати,
І обов’язково прапор наш,
Щоб адреси друзів записати.
Коли у його руках «калаш»,
А в душі горить духовність-свято,
То це воїн світла і чеснот,
Які притаманні тій людині,
Що безмежно любить свій народ,
Та принесла клятву Україн -
Боронити гідно рідний край
І жертовно нести прапор волі.
Ми збудуєм український рай,
Будем мати всі щасливу долю,
Бо у нас найкращії сини.
Ми ростили їх для перемоги,
Лиш шкода, що із пазурів війни
Не всі вийдуть на земну дорогу,
А полинуть у Небесні Сотні,
У духовному єднанні з нами.
Наша віра – шлях невідворотний,
І ми знаєм – там, під небесами
З часом будем всі ми, до єдина,
Але й там ми вклякнемо до ніг
Тих, хто впав в бою за Україну,
Змолоду тілесно в землю ліг.
Та духовно став святим для неї,
І вона, оплакана дощами,
Квітувала на грудях лілеї,
Та гордилась вірними синами.
Я тобою, сину, теж горджуся,
І завжди в думках на самоті
Зі сльозами гаряче молюся,
Щоб ти довго у земнім житті
Квітував не квіткою, а тілом,
Усміхавсь тим радощам земним.
Й був бійцем, щоб більше не кортіло
Йти до нас загарбникам чужим.
Та зростив ти для польоту сина,
Козака, надійного бійця,
Щоб в блаженстві наша Україна
Сповилася у руках Творця.




Немає коментарів:

Дописати коментар