24 квітня у Нововолинській центральній бібліотеці відбулося чергове засідання «Маминої криниці» під назвою «Поет живе в серцях свого народу». Захід був приурочений 79-річчю від дня народження Євгена Устимовича Шевчука та 80-річчю від дня народження Юрія Костянтиновича Андросова, котрі відійшли вже у засвіти.
Ведуча заходу бібліотекарка Людмила Турик ознайомила з життєвим та творчим шляхом Євгена Шевчука та Юрія Андросова. Вона відзначила, що з їх відходом у засвіти літературний Нововолинськ втратив глибоко інтелігентних майстрів слова, творчість яких торкалася серця кожного, хто вмів слухати і чути, чия душа не є черствою і байдужою.
Євген Устимович Шевчук – поет, журналіст за фахом, член Національної спілки журналістів України, людина, яка поєднала в собі всі позитивні риси характеру, котрими повинен бути наділений справжній поет і літератор. На жаль, його уже немає серед нас. Він народився в 1945 році у селі Заболотці тодішнього Іваничівського району Волинської області. Свого часу закінчив факультет журналістики Львівського університету. Після служби в армії працював в Іваничівській, Локачинській районних газетах, а з 1990 року – в нововолинських міських часописах «Робітничий голос» та «Народна рада». З 1997 року обіймав посаду відповідального секретаря Нововолинської міської газети «Наше місто». Він сповна віддавав свої помисли та творчі поривання нелегкій журналістській праці. І в той же час творив прекрасну поезію, яку друкував у колективному збірнику «Пісня і праця», в літературному альманасі «Світязь» Волинської письменницької організації, у збірнику матеріалів обласного журналістського конкурсу «Любіть Україну», в журналі «Дніпро», обласних літературних газетах та у наших часописах. Ще у ті тепер далекі часи підготував до друку збірку поезій «Дарую сніп добра», котра, на жаль, ще й досі не побачила світ.
Десятки доль, сотні
зустрічей, а у вільну годину, прямуючи у вихідні знайомою стежиною до рідної
оселі та милуючись з дитинства знайомими краєвидами, Євген Шевчук творив свої чудові поезії. Частинка з них прозвучала
на вечорі пам’яті. У кожному вірші відчувалася закоханість у свій
край, місто, його красу. Багато років
з-під пера Євгена Устимовича лягали
чудові поезії: образні, емоційні, сповнені любові, віри, тепла і доброти. Деякі
з поезій автора поклав на музику заслужений працівник культури України,
композитор Олександр Пилипович Каліщук.
Слухаючи
поезії Євгена Устимовича, мандруєш у
неповторний світ дитинства і юності, де багато сонця і тепла, де квітують сади
і падають стиглі яблука, де пахне свіжий хліб і відлунює особливою
музикальністю материн голос. Він дуже любив свою родину, матір, яким присвятив чимало віршів.
Варто сказати, що тривалий час Євген Устимович очолював літературно-мистецьку вітальню «Мамина криниця». Спогадами про той час поділився нинішній голова літературно-мистецької вітальні «Мамина криниця» Ярослав Гиць.
Швидко плине час.
Рано погасла свічка його життя, проте ніколи не згасне на поетичному небокраї
його зірка, зірка його поезії, кидаючи високий і чистий відблиск у наші душі.
Нинішньої весни
виповнилося б 80 років від дня народження ще одному активному в минулому члену
літературно-мистецької вітальні «Мамина криниця» Юрію Костянтиновичу Андросову. До речі, він за
національністю – росіянин, а за фахом педагог – вчитель російської мови та
літератури. Народився 21 квітня 1944 року
в місті Дніпропетровську у сім’ї військовослужбовців. Більшу частину
свого життя прожив у Львові, а з 2000 року – у Нововолинську. Він свого часу
писав:
Хвалу я своїй долі віддаю:
Я росіянин, в серці ж –
Україна.
Тут народився, маю тут
сім’ю,
І ти для мене – матінка
єдина.
Повторюю в любові без межі:
«О, Боже, Україну бережи!»
У своїх віршах Юрій Костянтинович писав про свою долю, не дуже просту та легку, про своє бачення та розуміння Бога. Він – автор збірки «Я у любви оруженосец», котра була видана у 2012 році. Поезії цієї збірки збуджують у душі кожної людини прекрасне, пробуджують у серцях трепет любові і ніжності до дружини, матері, близьких, Вітчизни; почуття доброти, відповідальності за долю свого краю, нашої праматері – землі. Кожен його вірш – це маленький світ, невеличка зірка у Всесвіті земних почуттів, особливо любові. Чи не тому у нього чимало поезій присвячених цьому прекрасному почуттю. До речі, чимало його творів переклав на українську мову Валерій Ставецький.
Чимале місце в творчості Юрія Костянтиновича займає філософська лірика, роздуми про життя.
Автор зрозуміло, просто й дохідливо передає своє внутрішнє почуття щастя від
єднання зі своїм народом та країною. Він
зазначав: «Щоб не застрягнути в життя болоті, долай всі перешкоди чесно, з
потом».
Нелегка доля у цього справжнього чоловіка, адже
йому випало пережити свого сина, який поліг смертю героя, захищаючи від
рашистів Україну. Ця звістка підкосила й без того слабке здоров’я чоловіка. Та пам'ять про нього залишиться надовго
у серцях друзів та його поезіях.
Спогадами про Євгена Шевчука та Юрія Андросова поділилися його колишні колеги по перу Ярослав Гиць та Валентина Петрощук, а також поціновувачі їх творчості які декламували вірші авторів – членкині вітальні Ірина Мартинишин, Галина Ільницька, Людмила Микитюк.
Для тих, хто
хоче познайомитися з поезією Євгена
Шевчука та Юрія Андросова запрошуємо
до Нововолинської центральної бібліотеки на Дружби, 17.
Бібліотекарка Людмила Турик
