Мені сьогодні – о-го-го Були
вино і кава, й танець
Мені
сьогодні – о-го-го… Були
вино і кава, й танець,
Не
літо тішить вже, а осінь. А
ще запалені свічки,
Припало
срібло на чоло, А як
світився Ваш рум’янець,
Й
душа покою просить. Й
зимові скрашував часи.
І
зір туманиться чуть-чуть, Я
підійшов плеча торкнутись,
Поважні
рухи навіть стали, І
музику відчув душі.
І
друзів, тих, давно не чуть,
Ці вечори могли не збутись,
Яких
вселенні заховали. Сніги стирали всі сліди.
А
я ще трішечки кріплюсь Заграла блюз стара платівка,
І
вчуся далі віршувати.
У саксофоні – голос Ваш.
Зими
з морозом не боюсь Бриньчала
від коліс бруківка,
І
не збираюся, за піч ховатись. За
блюзом линув хриплий джаз.
Мені
сьогодні трішки є, В
снігах тонуло старе місто,
А
вчора відчувалось літо.
А я від Ваших тонув губ.
Тож
вип’ємо за все моє… Торкався
місць отих навмисно,
Вино
червоне вже розлито. І
чудилося мені: - Голуб!
За
о-го-го, панове, п’ю
Тримав за талію і руки,
І
за осінні мої роки. До танцю вів охриплий джаз.
Ще
знаю, що таке люблю, Не
думав я про час розлуки,
Хоча
слабкіші стають кроки. І що зима розділить нас.
13.12.2021
р.
12.12.2021 р.
Заметілі Мені
здається
Біжать
зимові заметілі, Мені
здається, що вино
Немов
грайлива дітвора. Не
так п’янить, як Ваш цілунок.
А
то гойдаються на гіллі,
Була зима, було кіно,
Ось
так куражиться зима. Останній ряд і цей дарунок.
Дивлюсь
добралися до стріхи, Не
пам’ятаю вже й сюжет,
І
на даху від них сліди.
А лише Ваші ніжні губи.
Все
виглядає, ніби з втіхи, А
ще над залом тихий злет,
Насправді
осінь хочуть замести. Аж серце
рвалося крізь груди.
Щоб
не було про неї згадки. Які
же Ви були п’янкі,
Куди
не гляну скрізь сніги. Цей аромат ранкових квітів.
І
лише квіти, що на грядці, А очі – вечірньої зорі,
Теплом
заповнюють думки. Таких не бачив в цілім світі.
10.12.2021 Мені здається, що вино
Не так п’янить, як Ваш дарунок.
Була зима, було кіно,
Бібліотекар Людмила Турик
Немає коментарів:
Дописати коментар